Неіржавна сталь — це сплав заліза, що містить щонайменше 10,5% хрому та до 1,2% вуглецю, завдяки чому вона не іржавіє в атмосфері та агресивних середовищах. Історія її відкриття почалася ще 1821 року з дослідів П'єра Бертьє, але промислове виробництво стало можливим лише на початку XX століття завдяки роботам Гаррі Брірлі (1913 рік) та компанії Krupp (1912 рік). Залежно від внутрішньої структури, розрізняють аустенітні (немагнітні, з нікелем), феритні (магнітні), дуплексні та мартенситні сталі, причому перші два типи складають близько 95% усього промислового використання. Цей матеріал застосовують для виготовлення хірургічних інструментів, кухонного посуду, труб та обладнання для харчової промисловості, а сталі з понад 17% хрому витримують навіть дію азотної кислоти. Завдяки поєднанню міцності, пластичності та стійкості до корозії, неіржавна сталь стала незамінним матеріалом у сучасній техніці та побуті.