Оповідання «За топливо» Леся Мартовича, написане наприкінці 1899 року, вперше опублікували у Львові в збірці «Не-читальник» у 1900 році. У творі змальовано драматичну судову сцену, де селянина-наймита судять за те, що він узяв хмиз із панського лісу, вважаючи це своїм правом за умовами праці, тоді як пан називає це непослухом і соціалізмом. Суд, звісно, стає на бік пана і засуджує бідняка на два тижні в'язниці, що яскраво демонструє безправ'я галицького селянства та його залежність від польської шляхти. Мартович, який був юристом, майстерно поєднує гумор із трагізмом, а цей твір вважається його унікальною спробою в жанрі оповідання-діалогу, що перегукується з чеховським «Злоумышленником». Після цієї публікації за письменником закріпилася слава гостро-соціального автора, а твір згодом неодноразово перевидавався, зокрема у Кракові 1943 року та в радянських зібраннях творів.