Знак — це матеріальний, чуттєво сприйманий об'єкт, який виступає замінником інших предметів чи явищ у процесах пізнання та спілкування, а загальні властивості таких систем вивчає семіотика. Він має подвійну природу: матеріальну форму (план вираження) та нематеріальний смисл (план змісту), а його структуру досліджували Чарлз Пірс (денотат і концепт) та Фердинан де Сосюр (означуване й означаюче). Готлоб Фреге представив цю залежність у вигляді трикутника, а також існує явище асиметрії сторін знаку, що призводить до синонімії, омонімії та змін значень з часом (діахронія). Основними функціями знаків є номінація (називання), предикація (зв'язок між об'єктами) та локалізація (визначення місця й часу). Знаки поділяються на природні та штучні, умовні та символічні, прямі та опосередковані, а також на синтагматичні, тематичні, статичні та інші види залежно від їхньої ролі в комунікації. Завдяки цим властивостям знаки є ключовим інструментом для зберігання, перетворення та передачі інформації в будь-якій мові чи знаковій системі.