Смерть — це незворотне припинення життєвих процесів (дихання, кровообігу тощо), а перехід до неї називають вмиранням; умисне спричинення смерті іншому — це вбивство, а собі — самогубство. У медицині її вивчає танатологія, а в філософії, релігії та праві вона осмислюється через призму сенсу життя та моралі, причому історично смерть сприймали як містичну кару чи дар, але вже на початку XX століття такі вчені, як Клод Бернар, Іван Павлов та Володимир Неговський, перетворили її на предмет суворого наукового дослідження. З біологічного погляду, клітинам багатоклітинних організмів властивий апоптоз (запрограмована смерть), а настанню смерті людини завжди передують термінальні стани — передагональний, агонія та клінічна смерть, під час якої можливе повернення до життя завдяки реанімації. Філософи та економісти, зокрема Людвіг фон Мізес, наголошували, що людина живе «в тіні смерті», але саме життя та нагальні потреби керують її діяльністю, що підкреслює універсальність цього явища для людського існування. У різних культурах смерть супроводжується обрядами та віруваннями, які відображають суспільне ставлення до неї, від уявлень про безсмертну душу до сучасних наукових підходів.